25 років тому назад - 16 вересня 1987 року, в канадському Монреалі був підписаний протокол про речовини, котрі руйнують озоновий шар. Монреальський протокол, прийнятий двома роками пізніше Віденської конвенції, що носила «рамковий» характер, передбачав конкретні зобов'язання Сторін щодо запобігання руйнування озонового шару.
Необхідність прийняття таких заходів стала очевидна після того, як група дослідників Антарктичного управління Великобританії, проаналізувавши дані зібрані в період з 1975 до 1984 роки, оголосила про виявлення озонової діри над Антарктидою. Тим самим була підтверджена гіпотеза про те, що довгоживучі галогеновмісні сполуки, які повсюдно використовувалися в той час хлорфторвуглеці, потрапляючи в атмосферу, можуть руйнувати стратосферний озон.
Таке припущення зробили у 1974 році хіміки з Каліфорнійського університету Маріо Моліна і Френк Шервуд Роланд. Незадовго до них зі схожою гіпотезою виступив голландський фізик Пол Крутцен. Озоноруйнівні речовини широко використовувалися і ще використовуються в холодильному обладнанні, системах кондиціонування повітря, при виробництві теплоізоляції, сендвіч-панелей і різних пеноматеріалів, в авіабудуванні, на автомобільному і залізничному транспорті, в ракетно-космічній, медичній, хімічній, оборонній та інших галузях промисловості.

Руйнування озонового шару в результаті діяльності людини призвело до того, що з 1925 кількість надходить на землю ультрафіолетового випромінювання істотно зросло. Підвищення інтенсивності УФ-випромінювання ускладнює процес фотосинтезу у рослин і веде до зниження врожайності сільськогосподарських культур, вбиває фітопланктон - кормову базу мешканців Світового океану, негативно впливає на людину - збільшуючи сприйнятливість до хвороб, змінюючи структуру і пігментацію шкіри, підвищуючи ймовірність виникнення хвороб очей, ракових захворювань, ушкодження молекул ДНК.

Сподобалась новина? Поділіться нею в соц. мережах!