Виверження в 1815 році вулкана Тамбора в Індонезії є одним з найсильніших в ХІХ столітті. Наслідки після виверження відчувалися навіть через рік. В 1816 рік увійшов в історію як «рік без літа».
Виверження Тамбора оцінено як виверження з магнітудою 7 за шкалою інтенсивності виверження вулкана, яка включає значення від 1 до 8. Це виверження перевищувало по потужності виверження вулкана Кракатау, яке відбулося в 1883 році і мало показник рівний 6. Тамбора відноситься до стратовулканів, або шаруватим вулканам. Це вулкани правильної конусоподібної форми, сформовані шарами лави, уламків породи і попелу. Серед найвідоміших стратовулканів - Фудзіяма в Японії, Котопахі в Еквадорі і Худ у штаті Орегон.
Вулкан Тамбора, що знаходиться на острові Сумбава, проявляв активність і до 1815 року. З кратера вилітали клуби густого чорного диму, чувся гуркіт, регулярно тремтіла земля. За вибухом 5 квітня пішли численні виверження.

Основне виверження почалося увечері 10 квітня. З вулкана викинуто понад 100 км3 магми і породи, що утворили кратер діаметром близько 7 км. Величезні кам'яні брили падали на відстані 40 км від вулкана. До виверження висота вулкана становила приблизно 4200 м, а після вона зменшилася до 2851 м. Вважається, що кількість загиблих жителів на півострові, де розташований Тамбора, і в його околицях склало 12 000 чоловік.

Левова частина острова Сумбава, де в той час мешкало 140 000 чоловік, опинилася під шаром попелу і бруду товщиною до півметра, під яким загинула вся рослинність. Протягом декількох років земля залишалася непридатною для землеробства. Вціліле після катастрофи населення чекало нове лихо - голод. Голод і епідемія холери, що вибухнула на острові Сумбава через нестачу чистої питної води, забрали ще 80 тисяч життів, проте немає підтвердження цих даних, і можна припустити, що ця цифра може бути в багато разів більше.
Наслідки виверження відчувалися на всій планеті. Через вулканічний попіл, що піднявся на велику висоту, суттєво знизилася середня температура повітря. Результат цього пониження проявився на наступний рік після виверження. Всюди в Північній Америці і Європі людям доводилося миритися з низькою температурою і недоліком сонця, і з цієї причини 1816 увійшов в історію як «рік без літа». Від весняних та літніх заморозків на ґрунті постраждали великі площі посівів, і на багатьох територіях почався голод.

Сподобалась новина? Поділіться нею в соц. мережах!